Останні події

Життя після смерті тих, хто вже повернувся з війни

 

23 серпня 2014 року на українсько-російському кордоні його розстріляли...

П'ять бронебійних куль пройшли скрізь тіло 23-річного Олексія Цапенко, який на той час служив Україні поблизу села Лисиче, що у Донецькій області. Того дня з боку Росії в Україну увійшла колона військової техніки і бійці в/ч 3039 (зараз Національна Гвардія України), якими напередодні посилили пост прикордонників, прийняли бій...

         Він народився в селі Людмилівка, що в Братському районі на Миколаївщині. В 2013р. закінчив Національний аграрний університет в Миколаєві.  У нього абсолютно мирна професія - інженер-механік. Натомість, хлопець не уникав мобілізації і в званні молодшого лейтенанта добровільно відправився і зону АТО.

-         У нас  в університеті була військова кафедра і для мене питання, йти чи не йти захищати Батьківщину, взагалі не стояло. Мені зателефонували 1 квітня, вже 2 квітня я з речами прийшов до військкомату, - посміхається скрізь нестерпний біль Олексій.

Близько місяця підготовки на полігоні у Варварівці, в складі конвойного батальйону, а потім відправлення в зону. За словами Олексія, спочатку все було спокійно, але раптово на початку серпня ситуація на кордоні з Росією стала непередбаченою. Здавалося, що хтось відкрив «скриньку Пандори».

Ростовська траса. Пункт пропуску «Успенка»...Олексій заступив на чергування. Звуки стрільби почули не відразу. Чекали колону по трасі, росіяни зайшли через поле в тил до наших. Бій був важким.

-         Велика колона, десь кілометра з півтора в довжину, попереду БТРи, потім військові «КАМАЗи», броньовані автобуси, вантажівки зі зброєю рухалася з боку Росії просто на нас. Спочатку ми зайняли позиції і очікували реакції прикордонників, вони були недалеко від місця нашого розташування. Потім, коли по рації почули, що є поранені, ми побігли рятувати своїх і саме тоді нас накрили бронебійними гарматами, - згадує Олексій.

Олексій дуже спокійно розповідає про бій, який міг стати останнім в його короткому житті. Показує відео знищеного українськими бійцями «КАМАЗу» зі зброєю. Місце, де Олексія ледь не вбили, знімали наступного дня його побратими. Сам же він останнє, що пам'ятає, як перша куля розірвала ліве зап'ястя, друга - увійшла в бік, а потім хлопець не зміг поворухнутися, відмовили ноги. Він втратив свідомість. Звідки вівся вогонь хлопець не бачив.

Вже потім, в прифронтовому шпиталі, виявилося, що Олексія розстрілювали з близької відстані, не більше чотирьох-п'яти метрів. Що загалом в його тіло влучило п'ять бронебійних куль, що дивом вони всі пройшли навиліт. Але відірвало три пальці, розірвало внутрішні органи брючної порожнини і, найстрашніше, осколок увійшов у хребет і розтрощив декілька хребців. Відтоді, хлопець переніс дві найскладні операції, останню в лікарні швидкої медичної допомоги в Києві. В нього паралізовані ноги, але вони відчувають нестерпний біль і тому є надія, що він зможе встати з інвалідного візка. Олексій спить не більше двох годин на добу, останній час перемагає біль і тренується до нестями.

-         Реабілітація Олексія - єдине, що підтримає мене і всю нашу родину, - розказує мама солдата, Тетяна Цапенко,  - адже лікарі запевняють, що молодий організм за рік-півтори зможе відновитися. Кожен день в лікарні, не враховуючи операцій (одна з них -  90.000гр.), коштував тисячу гривень. Зараз ми маємо везти Олексія на реабілітаційний курс до Чернігова, де в санаторії йому допомагають з лікуванням, там також кожен день перебування - 1 тисяча гривень, а ще знеболюючі, ліки і таке інше.

Коли Тетяна Миколаївна дізналася, що її старшого сина тяжко поранено, вся Людмилівка збирала безробітній жінці гроші на дорогу до шпиталю, де лежав герой. В неї на руках ще старенька бабця та молодший брат Олексія. Є ще вітчим, але  в родині на лікування та реабілітацію Олексія грошей не має. Весь цей час з моменту поранення і до сьогодні родині Цапенко допомагають волонтери. Але вже за декілька днів хлопця треба везти в санаторій, процес реабілітації не має припинятися і знову потрібні гроші...

І знову всім миром ми зобов'язані рятувати героя. Миколаївський баскетбольний фан-клуб розповів про стан хлопця волонтерам центру «ПЕРЕВІЗНИК», який діє при Миколаївській обласній організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка». Волонтери, які ще вчора займалися проблемами доставки гуманітарної допомоги в зону АТО, вирішили, що пошук бійців, які повернулися з війни і живуть в далеких селах, це нагальне завдання для «ПЕРЕВІЗНИКА».

9 лютого вони відвідали родину Цапенко і взяли шефство над героєм. Зараз Олексій готується до поїздки в реабілітаційний центр на Чернігівщину. Йому дуже потрібні гроші, адже поки що від держави він не отримав ні копійчини.

ТЕЛЕФОН МАМИ ТЕТЯНИ ЦАПЕНКО:

097-71-72-700

КАРТКА ДЛЯ ПЕРЕРАХУВАННЯ ГРОШЕЙ

 ПРИВАТ-БАНК:

4731 2171 0328 8633

 

 

 

  10 Лютого 2015 +Коментар | подобається